• Динамічна мережа як прогресивний механізм суспільної організації

    1.Постановка проблеми з точки зору політичної науки.

    Основним протиріччям сучасної людської цивілізації є протиріччя між інтересами бізнесових чи фінансових корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур та загальносуспільними інтересами в цілому. Причому основна задача  владних державних інституцій ефективно відстоювати інтереси суспільства та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій не вирішується або вирішується   не на користь суспільства через беззахисність цих інституцій перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом.

    Якщо взяти для прикладу фармацевтичну корпорацію, впадає відразу в око протиріччя між її основною задачею як бізнесової структури - заробити якнайбільше грошей шляхом продажу все більшого асортименту та кількості ліків, що можливе лише при збільшенні кількості хворих чи, хоча б, людей, котрі вважають себе хворими, та життєвою потребою суспільства в здорових членах, яка автоматично передбачає зменшення попиту на ліки. Якщо врахувати організаційні фінансові можливості власників такої корпорації, стає зрозуміло, що вони, вирішуючи свою основну задачу, різними способами впливатимуть на діючу владу, лобіюючи, наприклад можливість реклами лікарських засобів по телебаченню, чи запровадження якогось нового обов’язкового щеплення і т.п. Одночасно з цим, вони комплексно впливатимуть на інші корпоративні утворення, наприклад, на всю систему охорони здоров’я, стимулюючи лікарів призначати вироблені ними ліки.

    Протистояти цьому може лише система державної влади, що формується з представників   громадських організації чи партії, члени яких  усвідомлюють реальний стан справ та відстоюють істині інтереси суспільства. Але, нажаль, на сьогодні вони збудовані у спосіб, що приводить до  концентрації всієї влади в руках невеликої кількості керівників при повній пасивності рядових членів. Відповідно, можна передбачити, що власники корпорації легко знайдуть як вплинути  і заблокувати роботу таких структур, внаслідок чого гарні наміри залишаться лише деклараціями.

    Всі спроби за час Незалежності України побудувати дієздатну потужну  суспільно-політичну організацію (СПО) були невдалими і незмінно приводили  до однакового результату- її трансформації протягом певного часу  у черговий клон КПРС внаслідок протікання двох об’єктивних взаємопов’язаних процесів: 1) концентрації влади і власності  у керівному ядрі з подальшою реалізацією приватних  інтересів вузького кола його учасників; 2) пасивації рядових учасників та занулення рівня їх значимості.

    Таким чином стала видимою проблема, яка гостро стоїть перед активними громадянами і яку можна сформулювати у наступний спосіб: як збудувати ефективну суспільно-політичну організацію, що позбавлена таких деструктивних процесів і спроможна дієво та ефективно в продовж тривалого часу реалізовувати задекларовані програмні цілі?

    Іншими словами, якою повинна бути суспільно-політична організація, щоб у ній не проявлявся «Залізний закон олігархізації»  Міхельса, який був сформульований ще на початку минулого сторіччя. Суть цього закону полягає в тому, що у будь-якій ієрархічній суспільно-політичній  організації утворюється власна олігархія – керівне ядро, яку вже через невеликий проміжок часу неможливо ні відсторонити від керівництва, ні змусити поділитися владними повноваженнями і яка, усвідомивши власні інтереси, починає спрямовувати весь ресурс структури на їх реалізацію.

    У таблиці ( ілюстрація 1) представлено множину очевидних вимог, яким повинна відповідати суспільно-політична організація щоб набути нову якість - адекватну сучасним викликам. Цей список далеко не повний – його можна продовжити рядом специфічних вимог у контексті наукових дисциплін, що дотичні до теорії організації.

     

    Якісно нова суспільно-політична організація повинна:

     

    • бути цілеспрямованою та дієздатною - ефективно виробляти, приймати та виконувати власні рішення по реалізації своїх програмних цілей
    • бути спроможною синхронно і ефективно працювати   у складі великих груп людей, забезпечуючи  без примусу  активність 100% учасників з метою нівелювання явища

          "безбілетництва"

    • динамічно чисельно зростати, зберігаючи і розвиваючи організаційну культуру та початкові цілі
    • бути  спроможною  корегувати програмні документи  згідно статуту у відповідності

                до змін у  зовнішньому  середовищі

    •  генерувати рішення високого інтелектуального рівня щоб бути здатною відбивати інформаційні  атаки  на суспільство зі сторони   зовнішніх і внутрішніх агресивних суб'єктів
    • динамічно  нарощувати авторитет у суспільстві, бути прозорою до зовнішніх впливів - грошима, силою,   шантажем
    • підтримувати співробітництво та   незмінно  відтворювати дружні і  теплі  стосунки

                між учасниками всередині структури

    • сприяти творчій самореалізації кожного учасника та стимулювати  його до

               безперервної  самоосвіти  та духовного зростання

    • сприяти   розвитку та зміцненню індивідуальності кожного учасника, а не «розчиняти»  його у собі шляхом деструктивного психологічного впливу

     

    Ілюстрація 1.

     

    2. Розгляд проблеми у контексті економічної соціології.

    Американський соціолог Мансур Олсон  у своїй роботі «Логіка колективної дії»  довів, що малі групи людей є спроможними досягати колективного блага на відміну від великих груп, які не спроможні зробити це без зовнішнього примусу. На противагу йому нобелівський лауреат Еліонора Остром у своїй роботі «Керування спільним» показала, що існують винятки - історичні приклади більш чи менш  успішного керування спільним ресурсом задля досягнення колективного блага великими групами людей в умовах самоорганізаційних суспільних систем на основі звичаєвого права.

    У цьому контексті Україна, у своїй цілісності, без сумніву, є спільним ресурсом (СР) всього українського народу і це положення формально закріплено в Конституції нашої держави. Управління цим спільним ресурсом, присвоєння благ та їх розподіл  здійснюють органи влади, які формуються політичними партіями. В свою чергу політична партія як суспільно-політична організація  являється  спільним ресурсом (СР) всіх своїх членів  у вигляді символічного капіталу – її авторитету, який потенційно може бути конвертований у інші форми капіталу – владний,  матеріальний, фінансовий. Символічний капітал такого СР утворений в результаті поєднання значимості комплексу ідей, які закладені у програмних засадах СПО, та авторитету  всіх, хто долучився до СПО – у першу чергу відомих моральних і духовних лідерів, депутатів усіх рівнів, політичних діячів, громадських активістів, державних службовців бізнесменів, просто небайдужих громадян. Для успішного втілення  програмних цілей СПО слід якомога інтенсивніше нарощувати цей СР та спільно управляти ним, щоб унеможливити його використання для задоволення будь-чиїх приватних інтересів – як членів структури так і зовнішніх акторів внаслідок  потрапляння СПО під зовнішнє управління.

    Цілком очевидно, що всі вигоди від використання СПО як СР отримує внутрішній суб’єкт,  який наділений повноваженнями приймати від її імені ключові рішення або зовнішній суб’єкт, спроможний впливати на нього. Такий суб’єкт можна вважати основним вигодонабувачем чи присвоювачем СР у розумінні Е. Остром, який після конвертації символічного капіталу у інші його форми зможе скористатися ними для задоволення власних інтересів. В існуючих нині СПО таким суб’єктом являється харизматичний лідер, який разом з найближчим оточенням складає керівне ядро,учасники якого легко потрапляють під зовнішнє управління в силу того, що їм притаманні усі людські слабкості.

    На графіку (ілюстрація 2) зображено динаміку залежності  символічного капіталу типової суспільно-політичної організації від етапу її розвитку, а також його розподіл між лідером (керівним ядром) та звичайним членом організації.

     2.jpg

    Ілюстрація 2.

    Графічних залежності відображають зосередження у лідера чи керівного ядра більшої частини символічного капіталу СПО на практично усіх стадіях її життєдіяльності. Це і є слабкою ланкою існуючих ієрархічних організацій, внаслідок цього відбувається пасивація звичайних членів, це обумовлює велику ймовірність руйнування структури в результаті  природних помилок чи вимушених деструктивних дій лідера і/або його найближчого оточення. Докладно природу концентрації символічного капіталу в лідерів висвітлив французький соціолог П’єр Бурд’є у своїй роботі «Делегування та політичний фетишизм», зазначивши, що останньою з революцій буде революція проти делегування владних повноважень.

     3.jpg

    Ілюстрація 3.

    Очевидним заходом, що здатний нівелювати виявлені загрози, являється перерозподіл символічного капіталу від лідера чи керівного ядра до рядових учасників рівномірно по всій структурі. Іншими словами,  в  ідеальному випадку, суб’єктом з правом приймати ключові рішення  мали б бути дієздатні Збори учасників, що обумовлює необхідність  ефективної організації  їх роботи у складі великих груп людей по виробленню та ухваленню рішень. Одним  із варіантів розв’язання цієї задачі є  синхронізація діяльності  великої групи людей - учасників Зборів  в умовах динамічної мережі, що дозволить перетворити їх у цілісний і дієздатний суб’єкт, який стане спроможним виконувати наступні функції:

    ·         ефективно управляти, присвоювати та розподіляти спільний ресурс – символічний капітал суспільно-політичної організації;

    ·         контролювати лідерів – відповідальних виконавців рішень Зборів;

    ·         блокувати спроби зовнішнього управління зі сторони існуючих організаційних суб’єктів різної природи внаслідок набуття Зборами суб’єктності .

    На схемі (ілюстрація 3) більш наглядно представлено викладену вище постановку проблеми керування Україною як спільним ресурсом українського народу та спосіб її вирішення.

     

    3. Розгляд проблеми у історичному контексті.

    Щоб зрозуміти, який саме тип організаційних структур є історично прийнятним і традиційним для українців, згадаємо історію Київської Русі та спробуємо детально проаналізувати властиві для неї організаційні утворення, що справляли у ті часи владу, пам’ятаючи тезу відомого українського філософа Сергія Дацюка про те, що Київська Русь була чи не єдиним тривалим прикладом саме цивілізаційної потуги стародавньої України-Руси.

    Скупі історичні згадки дозволяють лише приблизно реконструювати всі особливості здійснення влади у Київській Русі. Тим не менше можна стверджувати, що у ній централізована влада князів була зрівноважена вічами, на яких громадяни безпосередньо, на засадах прямої демократії здійснювали своє право на владу. Причому не викликає сумніву той факт, що віча володіли більшою легітимністю та владними повноваженнями, ніж централізована княжа влада. Існує багато гіпотез та інтерпретацій ролі й особливостей функціонування цих органів самоуправління.

    Яскравим зразком тогочасних інституцій прямої демократії були новгородські віча, про які збереглося чи не найбільше історичних відомостей. Цікавою для ознайомлення є книга про копне право „О ДРЕВНИХЪ СЕЛЬСКИХЪ ОБЩИНАХЪ ВЪ ЮГОЗАПАДНОЙ РОССІИ”, написана у середині ХІХ століття вченим Миколою Іванишевим. На засадах прямої демократії збиралися ради і у Запорізькій Січі, на яких вирішували важливі політичні питання та обирали гетьманів і старшину. Не заглиблюючись в історичні викладки, спробуємо виділити організаційний аспект здійснення влади у стародавній Україні-Русі, зазначивши особливості, що не викликають заперечення у більшості дослідників та проведемо аналогію з динамічними мережами – якісно новими суспільно-політичними організаціями, підходи до створення яких тут розглядаються (див. таблицю на ілюстрації 4).

    Отже, у термінах сучасної теорії управління функції віча включали спільну оцінку ситуації, колективний її аналіз, вироблення та обговорення варіантів можливих рішень, їх прийняття, призначення відповідальних виконавців, виконання рішень та контроль за його результатами.

    Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що українці впродовж багатьох віків жили в умовах домінування суспільних структур, що діяли на засадах прямої демократії та утворювали з паралельно існуючими виконавчими ієрархіями збалансовану систему державної влади. Збалансованість цієї системи забезпечувалася розділенням процесів прийняття та виконання рішень, абсолютною легітимністю суб’єкта прийняття рішення – віча, а також його правомочністю обирати, призначати чи відсторонювати відповідальних виконавців, наділяти їх відповідною легітимністю та владними повноваженнями.

     

    Динамічна мережа як аналог  вічевої форми самоуправління:

    Віче

     

    Динамічна мережа

    Існувало протягом багатьох віків на території Київської Русі як форма самоуправління на основі прямої   демократії

     

    Спроектована на засадах прямої демократії, яка є природною  для українців внаслідок засвоєння ними відповідних їй поведінкових схем

    Функціонувало в рамках самоврядних громад на всіх рівнях - від кількох поселень до великих міст

     

    Спроектована для організації роботи самоврядних суспільно-політичних організацій (СПО)

    Володіло абсолютною легітимністю у межах його юрисдикції

     

    Передбачає абсолютну легітимність Зборів як дієздатного суб’єкта в СПО

    Проводилося за визначеними звичаєвим правом правилами і процедурами, а не у формі мітингу

     

    Передбачає безумовне дотримання алгоритмів, правил та процедур, які  визначені статутом

    Призначало і/або обирало відповідальних виконавців (включно з князем чи гетьманом) для реалізації прийнятих рішень

     

    Передбачає призначення і/або обрання Зборами відповідальних виконавців для реалізації прийнятих рішень

     

    Збирало одночасно кілька сотень осіб - як правило, усвідомлених у своїх інтересах голів  родин

     

    Спроможна (використовуючи сучасні технології) ефективно функціонувати у складі кількох сотень учасників - усвідомлених та активних членів  СПО

    Не мало чітких кількісних рамок своєї легітимності проте участь  у ньому була престижною і визначала статус учасника, а також міру задоволення його інтересів

     

    Дієздатна у широкому діапазоні кількостей присутніх рівноправних учасників, які добровільно беруть участь у роботі Зборів з метою реалізації власних інтересів, що ідентичні колективним

    Було у  певній мірі, що залежала від історичних обставин, вразливою до маніпуляцій зі сторони окремих груп учасників

     

    Створена з врахуванням сучасних наукових здобутків та включає ряд механізмів, які зводять до мінімуму можливість маніпуляцій

     

    Ілюстрація 4.

    Історичний процес, як і всі природні процеси, носить циклічний характер, що є властивим також і для цивілізацій. Тому, цілком закономірним стало б відновлення в Україні періоду домінування суспільних структур на засадах прямої демократії у новій, модифікованій сучасними комунікаційними технологіями, формі. Це могло б завершити старий і започаткувати новий організаційний цикл української цивілізації в результаті повернення до вихідної точки – вічевої системи влади на засадах прямої демократії у новому витку спіралі її історичного розвитку. Такий початок нового історичного циклу, без сумніву, надав би Україні потужний заряд життєдайної сили та знівелював би лінію цивілізаційного розлому, об’єднавши українське суспільство заради спільного майбутнього.

     

    4. Розгляд проблеми у контексті соціології.

    Розглянемо схему поведінки найактивніших представників громади часів Київської Русі, що складали її еліту або провідну верству і, зазвичай, претендували на ключові виконавчі ролі – князя, гетьмана, старшини. Цілком очевидно, що усі претенденти знаходилися між собою у відкритій конкурентній боротьбі – кожен з них хотів би бути обраним чи призначеним на якомога вищий та значимий щабель виконавчої ієрархії. Віче у цій ситуації виступало у ролі загальновизнаного арбітра, наділеного абсолютною легітимністю, прихильність та довіра якого були запорукою успіху у змаганні за посаду поміж претендентами, змушеними переконувати учасників вічевих зборів у своїх чеснотах та намірі віддано служити громаді у справі досягнення колективного блага. Така роль віча була основою абсолютної легітимності його рішень, що змушувало претендентів, які програли конкурентну боротьбу, змиритися з ними та беззастережно виконувати волю вічевих зборів. У свою чергу, переможці, яких було обрано чи призначено на високі посади виконавчої ієрархії, були змушені сумлінно виконувати свої обов’язки для досягнення колективного блага, пам’ятаючи про можливість миттєвого відсторонення та невідворотного покарання внаслідок втрати довіри чи невдачі в результаті некомпетентності.

    З точки зору сучасного дослідника є цілком очевидними негативні моменти, які мали місце під час проведення вічевих зборів і полягали у більш чи менш успішних спробах маніпулювання ними зі сторони краще обізнаних і/або об’єднаних у групи учасників. Проте вони практично повністю стерлися з колективної пам’яті в процесі ідеалізації та формування міфічного ореолу вічевої демократії внаслідок її відповідності праобразам свободи, рівно

Вверх